Надворі - нуль. У тілі - тридцять вісім.

І, мабуть, ніч домовилася з днем

Сховати сонце десь у темнім лісі,

В опалім листі, під трухлявим пнем.

І разом з сонцем вкрали, шельми, душу, -

Тягли крізь п'яти, мучили живцем...

Коли тікали, кинули в калюжу

І за туманом зникли похапцем.

Прийшла сама. Холодна, наскрізь мокра...

До рук тулилась, плакала без сліз, 

Залізла в тіло, попросила ковдру

Й спокійним сном заснула, як колись...

А сонце вибралось, струсило листя, 

На хмарах бурею зігнало злість...

.................................................................

Чого ще треба, як душа - на місці

І в тілі - рівно тридцять шість і шість?!