А ми з нею вдвох - по міських листопадових вулицях… Моя парасолька, її кашеміровий плед... Буває, купую їй каву, - боюсь, що застудиться; Вона мені рухом легким поправляє берет.
А ми з нею підем у парк, де фарбовані лавочки І будем мовчати, допоки горять ліхтарі. Гулятимуть поряд неспішно закохані парочки. А ми відлюбили... А ми - безнадійно старі.
Але їй ще жити і жити вітрами та зливами, Блукаючи світом під звуки гучної сурми. Повір мені, Осінь, колись нас побачать щасливими У місті, в якому ніколи не буде зими…
Якщо я не ставлю коментар - значить мені вірш/ проза видаються настільки бездоганними, чи неповторними, чи відточеними до найдрібніших деталей, що навіть немає слів описати це, адже все вже було сказано. Це все одно, що повторювати очевидне.
Дякую, Ніколасе. Я Вас розумію. Аналогічна ситуація з коментарями - іноді важко підібрати потрібні слова, але відчуття унікальні після прочитання чийогось вірша, тому не піддаються описанню.
Знову ж таки вибачаюсь, що дого не пишу, але робота забирає багато часу....вірш я прочитала, але коментувати не було змоги. А вірш - він просто чудовий з прегарною осінньою атмосферою. І ідея дуже гарна...Молодець!
осінь таки впливає на людей... дарує їм натхнення до нових віршів, із присмаком легкої зажури. Мабуть, світ сильно взаємопов'язаний між собою і людьми, їх самосвідомістю певними факторами, невидимими нитками, потягнувши за якусь одну із них, синхронний рух вібрацією передається всім іншим... сам вірш сучасний, міський, урбаністичний, при цьому з емоцією, навіяною сезоном, адже восени часто відчувається брак щастя, і по-особливому його дуже хочеться...
І справді, Сашо, осінь - собоблива пора. Хоча так можна сказати про будь-яку пору року, проте багато поетів, художників саме осені надають особливу перевагу у творчості, адже вона дійсно чарівна і загадкова. Вибачте, що не мала змоги відповісти учора. Ваш новий вірш дуже мене порадував, бо це і справді був вдалий поетичний експеримент.
