|
На повітряній кулі, зірвавши петлю гравітації,
Зачіпаючи крила голодних круків на льоту,
Поміж хмарами і вертольотами рік Чотирнадцятий
Відлітає і плаче на землю грудневу сльоту.
У залатанім кошику, з днищем прицільно простріленим,
В балаклаві і берцах, з котрих не змивається кров,
Над зруйнованим пеклом у Раєві, дивом вцілілому,
Він до Бога везе переповнений міх молитов.
Його сіра сорочка ухрест візерунками вишита,
Пошматована кулями, різана, бита мечем.
Але, попри усе, Чотирнадцятий зміг таки вижити,
Хоч незгоєна рана на серці смолою пече.
Відлітає і плаче… Зникає в пустельному Космосі, -
Там до Бога рукою подати, там все відболить.
………………………………………………………….
Розверзається час від сакрального Божого голосу
Й нетерплячий П’ятнадцятий вже біля трапу стоїть.
|
