|
Мій бальзаківський вік все частіше приходить у гості,
В напівтемній вітальні скидає немодний жакет,
П’є мелісовий чай, зі згущенкою, рівно о шостій,
Сівши в гойдалку-крісло, закутавши ноги у плед.
Його мучить безсоння на місяць бурштиново-повний,
На дощі і морози підступно в суглобах пече,
Сивина над чолом оселилась, прибігши зі скроней
Й павутинові зморшки рясніють довкола очей.
Ще не час для «зими», але «осінь» стоїть на порозі.
І за роком чимдуж поспішає до старості рік.
Пише молодість лист, а читає заплакана «осінь»,
Котру ніжно притис до грудей мій бальзаківський вік.
|
