Побачила…( шок )… затрусилася…
Ще б мить – і до втрати свідомості…
Ганьба тобі!!! Аж покотилася
Душею у стан невагомості!..
Тікати!.. не чути!.. не бачити!..
Сховатись, від болю охрипнути…
Та ти ж побожилась пробачити,
Забути - із пам’яті видерти.
Чого ж ти?! Давай, королевою
Пройди біля НЬОГО, байдужого.
Іди!!! І здавайся сталевою!!!
Я знаю - ти зможеш одужати!
Хоч відчаю вже не уникнути,
Ще – снів, може – сліз нелогічності… …
І знов намагатися звикнути:
ВІН – привид МИНУЛОЇ вічності… ( !!! )
| 
