Я слухаю грім, не лякаючись спалахів блискавки:
Стихія пронизує зболене тіло наскрізь.
Душа – не душа, а задавнена з'ятрена виразка,
Показати повністю...
Яка кровоточить у серце потоками сліз.

Душа – не душа. А чи я тоді та, ким здавалася?
І хто мені Бог, коли спина тримає хреста
Доволі легкого, та кістка у плечах зламалася
Й устряла в крило, що і так вже давно не зліта.

І хто мені Бог, коли я вже віки не молилася?..
Дощами і сонцем я Божий сповідую світ.
Ти бач, ожила… Хоча майже таки не спинилася.
Чи маю тепер сподіватись на новий політ?!