Я волосся своє незаплетене
Уквітчаю сухими трояндами.
Заблукала одна між планетами…
Як на Землю крізь морок вертатиму?
Моя доля вітрами обпалена
І дощами умита колючими.
Та не Богом, а людом покарана,
Занапащена, зраджена, змучена.
Я пощади у неба благатиму,
Розірву блискавицями сутінки,
І на Землю впаду зорепадами,
Знову відьмою стану, чаклункою.
І босоніж сріблястими хмарами
В Потойбіччя піду оксамитове.
І над Всесвітом стомленим маревом
У незвідані далі летітиму.
| 
