Якщо збагнути життя хоч трошки й сказати чесно,

То тільки тиша лікує душу і навіть тіло.

От сядеш в човен, в зелену воду опустиш весла

Й пливеш у тишу… пливеш у спокій… пливеш у диво…

І наче сонце пірнає в річку, а потім – в тебе,

І замість серця – ота гаряче - волога  тиша,

Котра улітку смакує медом, травневим медом

Й тече до ліктів черешень соком і соком вишень.

Вона - у зливі, вона – у зорях,  вона – усюди.

Її у спеку ковтаєш спрагло з холодним квасом.

Хай буде тиша… така, щоб Бога вдавалось чути

Між співом птаха, між плеску хвилі, між кроків часу.