Осінь – у фарбах, а люди – у чорному. Годі… Я беру пензель, яким розмальовую одяг: Гудзики жовті на пальтах – майстерністю руху, Сині, червоні, рожеві до них капелюхи.
Дамі у темному френчі – блакитні панчохи, Хлопцям – барвисті краватки і вірності трохи. Шалики і парасольки яскраві – дівчатам, Дядькові в сірій куртайці – сорочку картату.
Кожному в очі – безхмарності, теплого світла. Кожному – посмішку щиру, незмінно привітну. Золотом осінь сплітає із днів павутину. Йде по життю кольорово-щаслива людина.
світлий і яскравий вірш. сьогодні йшов середмістям і згадував, що вчора прочитав Ваш вірш у Клубі й думав, що людям не завадило б трішки яскравих барв і в одязі, і на обличчі. і тоді життя навколо для всіх стало б не сіроодноманітним, а фантастично колоритним, ідеш і любуєшся тим, як на очі потрапляють такі веселі, привітні, щасливі стиляги. одним словом - Браво!
Вау, Ніколасе, Ви ПЕРША в моєму житті людина, хто виказав думку, що я позитивно ставлюсь до життя. Оптимізм у мене буває може раз у десятиліття... ))))) І то на секунду. Але дякую, що читаєте і не лінуєтесь прокоментувати.
