Мабуть, ми з тобою загублені, стомлені душі. Блукаємо вдвох, уникаючи денного світла. Розбиті, застуджені, словом, хронічно недужі, Ненавчені правилам світу, де люди осліпли.
Ненавчені правилам світу, де люди оглухли: Пігулка байдужості зранку – як засіб від болю. І жити доктринами гуру – священного гуглу Актором масовки, не прагнучи іншої ролі.
А ми лабіринтами правди, збиваючи ноги, А ми у миттєвостях часу нетлінність шукаєм. Бурхлива Юдолі ріка розмиває пороги, Хитка переправа між злом і добром прогніває.
Мабуть, ми з тобою народжені в іншу епоху, Чи варто із натовпом злитись, не бути собою? Трояндами Бог вистилає до раю дорогу, Голками й пелюстками райдугу понад Рікою…
і мені подобається Олександр, як поет і як гарнющий та красивий чоловік (це я на фото подивилась в "Клубі" )))))) Теж бажаю йому всоьго най-най-най ліпшого! Януль, а вірш дуже гарний! Ви обоє молодці!
У мене рідко буває, коли віднімає мову, і перехоплює подих... зараз саме такий стан... якщо чесно — це мабуть називається станом шоку. Приємного шоку! Справді вражений, надзвичайно! Слова важко підбирати. Ви дуже тонко мене відчуваєте. Мабуть, тому, що ми з Вами однакові. Щиро дякую, Яно! Вклоняюсь!!!
