Згорілої осені в жовто-червоному полум’ї Немає і сліду… У ближньому світлі машин Затрушує снігом лапатим асфальтові колії. А я не змогла вберегтись – застудилася ним.
Гаряче вино і малина у чаєві з травами... Тяжку лихоманку душі не вгамовує час. Рятуй мене, ноче, лікуй мене снами яскравими, Я надто втомилася жити у сірості мас.
Колись в моє тіло, замучене тихим неспокоєм, Його нелюбов, як хронічна хвороба, вросте. Він руку протягне до прірви моєї глибокої, Не знаючи того, що я поховала себе.
"А я не змогла вберегтись – застудилася ним." Чи взагалі можливо вберегтись? Гарний вірш,атмосфера міжсезоння і гарна поетеса - все це 100 відсотковий шедевр!
А ніч і справді лікує, причому однаково добре як тіло, так і душу. Щоправда в основному лікує симптоми, а не саму ″застуду″. Та й взагалі від такої застуди важко вберегтися, жодні вітаміни та вакцинація не гарантуватиме уникнення цього хворобливого стану...шкода героїню... Насичений емоційністю вірш!
Буду першим, хто прокоментую. Ви влучно використовуєте слова, та це для Вас не новина, рима цікава, я до того, як побачив Ваші твори, подібного ніде не зустрічав. Що ж сказати, скупий я на компліменти)
