|
От і зустрілися, Немо мій, от і зустрілися…
Скільки води утекло, щоб замерзнути кригою.
В морі, де хибні секстанти, де компаси збилися,
Білі фрегати зникають за димкою тихою.
Тисячі років заплутані, звиті в кілометри.
Чорному прапору вітер обшарпує черепа.
Здався штурвал, божевільно накручує оберти.
Виром засмоктує море мій човен до черева.
Нам маяки у портах вже ніхто не запалює…
Слід ватерлінії стертий, загублені якорі.
От і зустрілись ми, Немо, та швидкість зашкалює.
Знову несе нас життям у окремі фарватери.
|
