Прихованим жалом я випущу в тебе отруту.
Я дам тобі ляпаса… рвучко… до болю в кістках.
Як Гамлет із черепом: бути чи, ліпше, не бути –
Я серце твоє крижане перетворюю в прах.

Я гризла за тебе каміння наземне й підводне.
Палила мости, зігріваючи щастя в золі.
Ти падав. А я опускалася нижче, в безодню,
Щоб винести з неї тебе на розбитім крилі.

Та всьому є край. І наразі я прагну розплати.
Прощаючись, я не прощаю! Для цього є Бог.
Ідем із життя, нелюбовію навхрест розп’яті.
Цей світ затісний і непевний для нас... для обох.