Мені не повернуть тебе провінційні тумани,
заплакані хмари,
ускладнені вітром депресії.
Я житиму в ритмі брудного пихатого міста.
Рятуючи льодом глибокі, задавнені рани,
платитиму жаром
занадто підвищених цельсіїв.
Надіну на шию свинцевих світанків намисто.
Мені не повернуть тебе екстрасенси і маги,
відьми, ясновидці,
дурман приворотного зілля.
Ми – надто не схожі і різність нас не поєднає.
Я знаю, що варто сприймать адекватно розваги
недолі-вовчиці
і жарти свого божевілля.
… Та осінь думками дощить... і спасіння немає…
| 
