|
Давай закружляємо, осінь! Я скину високі підбори, -
На них начіплялося листя та й ноги втомились за день.
Біжу, щоби час наздогнати, хоч жовтим горять світлофори
І очі сльозяться зрадливо від вітру порожніх кишень…
І хтозна куди повернути на цім чи отім перехресті:
Немає ні стрілок, ні знаків обабіч життєвих доріг.
Давай закружляємо вальсом! У плавно-величному жесті -
Гармонія мороку й тиші холодних обіймів твоїх.
Не знаю, коли відпочину… Душа – наче птаха у клітці:
Розпачливо крилами б’ється і прагне у вільний політ.
Напевно, прекрасне є в кожнім: у юному, зрілому віці.
Та все ж таки хочеться довше дивитись наївно на Світ.
Давай покружляємо, осінь, в лісах, де рудіють маслята,
У березі сонної річки або в яблуневих садах.
Роки хай летять наче листя; мені б тільки вірити, знати,
Що ще не за тим поворотом життєвий закінчиться шлях.
|
