Ти вичавлюєш з мозку спогади.
Виливаєш слізьми гарячими.
Самотою довіку проклята,
Зацілована болем начебто.
Ти опівночі йдеш на вулицю,
Одним цілим стаєш з негодою.
Тільки вітер до тебе тулиться.
Тільки темрява знає хто ти є.
Ти зустрінеш світанок кавою,
Замість цукру сипнеш байдужості .
І ходою нервово-жвавою
Підеш геть із моєї юності…
| 
