Я тобі подарую сонце – мармеладне, липке, солодке…

Або навіть вершкові хмари, збиті з цукром у пінний мус.

Загорну карамельний місяць і зірки в золоту обгортку.

Хочеш -  зразу ласуй смачненьким,  хочеш -  просто віддай комусь.

Я зліплю шоколадний замок, щоб до неба зефірні шпилі,

Із цукатів встелю бруківку і з щербету насиплю гір,

Щоби стали вершини сніжні, натрушу від душі ванілі!

Ти не віриш?! Заплющуй очі, почекай й, якщо зможеш, вір!

«А халва? А варення?» - скажеш. Я погоджусь: «Таки забула…»

І наповню варенням ріки, щоб текли в берегах з халви.

А по морю, де хвилі з  меду, де желейні снують акули,

Будуть плити фрегати – вафлі й каравели із пастили.

«Мабуть, так не буває», - мовиш, нетерпляче відкривши очі,

Через довгі, пухнасті  вії  знову глянеш на білий світ

І… побачиш солодке море, котре медом густим  хлюпоче

Під липким мармеладним сонцем, що опівдні зійшло в зеніт.