Ховаєш майбутнє у чорних зіницях,
Заварене зілля гірчить полином.
Сичить, загляда заметіль білолиця,
У шибку знервовано стука крилом.
Ти поглядом дряпаєш змучене тіло
І навхрест в мені закодовуєш біль.
Десь цока годинник самотньо, лякливо.
І я в полиновий занурююсь хміль.
Чи тіло, чи мозок, чи душу лікуєш…
Випалюєш свічкою темне єство.
Молитвою кутаєш, грієш, голубиш,
Святою водою втираєш чоло.
І я затихаю. Розрівнюю нерви.
І дивне, забуте давно відчуття
З’являється в горлі, прямує у вени
Тендітна, мізерна жага до життя…
| 
